ТЮТЮ́ННИЦЯ, і, ж.

1. Жін. до тютю́нник. Він прагнув дочку «вивести в люди». Панею бачити, не гіркою тютюнницею у дворі (Козл., Сонце.., 1957, 78).

2. Коробочка плоскої форми для носіння тютюну з собою; табакерка. Стукнув два рази на чистий ніготь заткнутою тютюнницею і повернув її гетьману (Ле, Україна, 1940, 337).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 336.