ТЬМЯ́НО. Присл. до тьмя́ний. Тьмяно світяться вікна у маленькій халупці (Коцюб., І, 1955, 387); Дощ посилювався, вогні в російському таборі тьмяно мерехтіли (Кочура, Зол. грамота, 1960, 301); Біля воріт парового млина тьмяно горів ліхтарик (Шиян, Баланда, 1957, 49); Дорога круто завертала вбік, у долину, де тьмяно блищало озеро (Тулуб, Людолови, І, 1957, 69); На стінах.. тьмяно поблискували поїдені прозеленню шоломи, кольчуги, щити, списи (Скл., Святослав, 1959, 34); В кутку під стелею тьмяно виблискувало сусальне золото на образах (Панч, В дорозі, 1959, 73); Блищали тьмяно очі (Рильський, II, 1960, 57); Світло ще не горіло. В густих сутінках тьмяно виступали кострубаті постаті біля припічка, на лаві, коло столу (Головко, II, 1957, 282); // у знач. присудк. сл. Недостатньо світла, освітлення. Тьмяно в халупці. Цідять морок маленькі вікна,.. гнітить низька стеля (Коцюб., II, 1955, 32); Надворі осінь. У класі тьмяно й непривітно (Тич., ІІ,1957, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 349.