ТУШЕ́, невідм., с., спец.

1. Спосіб дотику до клавішів під час гри на фортепіано, що впливає на характер звучання. [Поліна:] В дівчинки хист, почуття мелодії, туше, а вона й досі гам не знає (Коч., II, 1956, 88); М’яке туше; Сильне туше; // Звучання при такому способі виконання. Тембр оркестру, як тембр голосу у співака, туше — у піаніста, звук — у інструменталіста, можливо, те найвідчутніше, найіндивідуальніше, що властиве кожному хорошому музичному колективові (Мист., 2, 1966, 24).

2. Спосіб накладання штрихів і фарб у живопису.

3. У спортивній боротьбі — момент, коли один з борців притиснутий лопатками до землі, що визначає його поразку.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 331.