ТУ́РМА, и, ж., діал. Отара. Ватаг повеліває турмами овець, ботеями кіз, стадами коней (Хотк., Довбуш, 1965, 85); // рідко. Зграя птахів. Нараз вилетіла з печі хмара малих чортенят. Зависли над бабою, як.. турма ворон над лісом (Стеф., І, 1949, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 328.