ТУРГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. Сильно, з гуркотом стукати. Раз уночі чув він — хтось турготить у віконце (Стор., І, 1957, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 326.