ТУПОТНЯ́, і́, ж., розм. Сильний тупіт. Тут ржання кінське з тупотнею. Там разний [різний] гомін з стукотнею, Скрізь клопіт, халепа, сто лих! (Котл., І, 1952, 233); Його тираду перервала тупотня ніг у коридорі (Панч, На калин. мості, 1965, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 322.