ТУЛУМБА́С, а, ч. Старовинний ударний музичний інструмент, що має форму мідної чаші (казана), обтягнутої з відкритого боку шкірою, по якій б’ють калаталом. Хмельницький зійшов з помосту, і, розтинаючи повітря на тисячі дзвінких скалок, заграли сурми і вдарили тулумбаси (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 14); * Образно. Тне гроза у тулумбас, Буря — на басолі…(Бичко, Сійся.., 1959, 408).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 315.