ТУ́ЗАТИ, аю, аєш, недок., перех., розм. Штовхати, бити (звичайно кулаками). * Образно. Він [Г. Сковорода].. пішов Кріпацьким дітям викладать латину. Бентежити думками рабську кров.. Малого більший ту́зає й тусає — Правдиве це і вічне, як трава (Павл., Любов і ненависть, 1975, 184); Незабаром з’явилися інші хлопці з ланки, тузали свого «начальникам», оглядали з усіх боків, поздоровляли (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 366).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 314.