Про УКРЛІТ.ORG

тужно

ТУ́ЖНО.

1. Присл. до ту́жний. Голос трембіти розходиться тужно між горами (Коб., І, 1956, 497); Зітхнула мати.Нема вже, діти, нашого батька. — А де ж? — хрипнув Артем.Помер, діти! — і замовкла, тільки тужно хитала головою (Головко, II, 1957, 387); Марія тужно й розпачливо заголосила (Мик., II, 1957, 314); Мовчать берези, віти додолу тужно гнуться (Гонч., Вибр., 1959, 27).

2. у знач. присудк. сл. Сумно, тоскно. Чогось жалко мені стало, тужно так, журно… (Коцюб., І, 1955, 145); Петро Конашевич відчував, що тужно й скорботно їй у Києві (Тулуб, Людолови, II, 1957, 570).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 313.

вгору