ТРІ́ЩИНА, и, ж. Щілина, місце розриву на поверхні чого-небудь, що покололось, лопнуло, тріснуло. Щось гуркнуло в синій пустелі. То від морозу лопнув лід. Свіжа тріщина заграла проти місяця павичевим пір’ям (Тют., Вир, 1964, 506); Стіни, не прикриті килимами, були облуплені.., а численні тріщини в’юнились у всіх напрямках (Вільде, Сестри.., 1958, 463); Ганна Лавренко працювала, закутавшись по самі очі, задихаючись під хусткою, а ввечері, добувши через доярок ложечку вершків, мастилася ними на ніч, гоїла на губах криваві тріщини (Гончар, Таврія, 1952, 222); Терентій помічає, що шийка шкалика нерівно відбита, а по ньому кривулькою побігла тріщина (Стельмах, І, 1962, 498); Зустрівши на своєму шляху вапняк, гіпс, кам’яну сіль, вода розчиняє їх, перетворює вузенькі тріщини на великі підземні порожнини, так звані карстові печери (Знання.., 5, 1965, 10); // перен. Душевна рана, надрив. Була ти музою для мене, Та вдарив ранній морозець… Що ж, не спаяти автогеном Болючі тріщини сердець (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 56); // перен., між ким. Про погіршення стосунків між закоханими, друзями і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 280.