ТРІПОТА́ТИСЯ, очу́ся, о́чешся, недок. Те саме, що тріпота́ти 1, 2. Лиш зелений листок перед бурею так тріпочеться, як її Катерина (Стеф., І, 1949, 236); А над головою Чайнятко [Чаєнятко] кигиче, Тріпочеться, в’ється І далі десь кличе (Дн. Чайка, Тв., 1960, 231); Зав’язав Кметик бузькові крила, щоби не тріпотався, поскладав після зламану ногу, обв’язав кріпко шматиною і так поніс до себе (Ков., Світ.., 1960, 123); До пана спершу прилетів гонець, А там і бранця привезли, бідаху, Що тріпотався од дурного страху (Рильський, II, 1956, 25); Серце моє, що було мов кедрина, Гнеться-тріпочеться, наче лозина (Крим., Вибр., 1965, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 274.