ТРІПОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех., розм.

1. Підсил. до трі́пнути. Чайка тріпонула крилами і впала на сніг (Трубл., Крила.., 1947, 6); Зінько хвацько тріпонув чубом (Кучер, Прощай.., 1957, 81); Командуючий привітно тріпонув його руку (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 285).

2. Підсил. до тріпну́ти. [Коломійчиха:] Похвалятися здумав! Та я тебе як тріпону!.. (Стар., Вибр., 1959, 354); Комсомолець вхопив з голови промовця гаптовану плисову тюбетейку і з усього розмаху тріпонув нею по його обличчю (Ле, Міжгір’я, 1953, 506).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 273.