ТРІ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і з інфін.., діал.

1. Зазнавати, переживати. — Що ж робити, братчики! — промовив Вовк. — Негарно ж нам утікати з війни, навіть не трібувавши бою (Фр., IV, 1950, 90).

2. Про́бувати (у 1, 3 знач.). Так вона [сліпа кобила], заки ступить, то все трібує — є ще земля, чи вже ні? (Март., Тв., 1954, 44); Ті люди співають — мабуть, вони щасливі! І Іван трібував заглянути у власне нутро і спитав сам себе: «А я, чи ж я щасливий?» (Фр., III, 1950, 147).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 270.