ТРЮХИ́К, присудк. сл., розм. Уживається за знач. трюхи́кати. Кінь трюхик та трюхик, візок рип та рип.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 304.