ТРУЇ́ТИ, трую́, тру́їш, недок., перех.

1. Знищувати, морити отрутою і т. ін. — Ми зрубуємо кущі, палимо їх, а коріння з філоксерою труїмо отрутою в землі (Коцюб., І, 1955, 203); — Ну й тютюн у тебе, тільки гадюк труїти (Панч, Гомон. Україна, 1954, 222); Твердили, ніби хтось ту хворість насилає, труїть худобу (Скл., Карпати, II, 1954, 107); // Умертвляти когось отрутою. Казка про мачуху царицю,.. що та труїла свою пасербицю (Л. Укр., V, 1956, 48); — Почнемо, — каже [вчителька], — з «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці».. Маруся труїть Грицька, а сама співає… (Вишня, І, 1956, 240); * Образно. Щоб ви [слова] луну гірську будили, а не стогін, щоб краяли, та не труїли серце (Л. Укр., І, 1951, 191); // Додавати до чогось отрути, просочувати, насичувати щось нею. — Чуєте? Вони рубають нам виноградники! Палять їх! Землю святу труять (Коцюб., І, 1955, 203); Труїти воду; Труїти повітря; // розм. Завдавати комусь шкоди, спричиняти захворювання. Хлопці [за угорсько-німецького панування в Закарпатті] калічили себе, труїли, аби не йти до армії (Кучер, Дорога.., 1958, 187).

2. перен. Позбавляти когось душевного спокою, рівноваги; спричиняти страждання. От якби мати вірну дружину, тиху, сумирну, щоб перед нею можна було розкрити своє серце, показати, що там наболіло, запеклося, що труїть чоловіка (Коцюб., І, 1955, 22); Полягали спати. Тільки примовкли — знову кинулась, люто сипнула з усіх кутків густа стума, труїла, обмарювала: не там вікна, не туди стіни, вся кімната тоне кудись в чорне провалля (Вас., II, 1959, 114); // Хвилювати, бентежити. Той поцілунковий напій Мене труїв, труїв (Вороний, Вибр., 1959, 174); Знов-бо та солодка мука, Те гірке кохання знов Труїть і небесно мучить У недужнім серці кров (П. Куліш, Вибр., 1969, 392); І образа, і лють, і гірке почуття власної немочі труїли йому душу, пекли думки, не давали спокою хворому серцю (Тулуб, Людолови, II, 1957, 573); Гіркі мислі труїли їй мозок (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 318).

3. перен. Робити неприємним, безрадісним. Найближча і найдорожча людина, його жінка, труїла йому найкращі і найлюбіші хвилини в житті (Мирний, III, 1954, 373); Минає осінь. Хоч надворі було ще тепло, але в душі крига сковувала думку, труїла молоде життя (Ле, Ю. Кудря, 1956, 210); // Послаблювати вияв якогось позитивного почуття. [Поліксена:] Ні, Кассандро,.. Невинна ж ти, що хвора.., що ти собі та й людям труїш радість (Л. Укр., II, 1951, 257).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 297.