ТРУС¹, у, ч.

1. розм. Трясіння, здригання. * У порівн. А вниз, мов пурпуровий водопад, Спадав вечірній сутінок і звільна Тонув у темряві, що низ встеляла. І був сей вид для вандрівця німого Мов грім небесний і мов трус землі (Фр., X, 1954, 372); // Землетрус. Надто бурхливі у вас поривання: раз блисків, пожежі, А за хвилину вам бур, громів і трусу давай (Фр., XIII, 1954, 305); — Михайле-архангеле, поможи мені, грішній рабі, оборонити цих дітей нерозумних від потопу і трусу, від марної смерті і всякого зла… (Стельмах, І, 1962, 210).

2. перен., розм. Метушня, сум’яття; тривога. Заснув він [Рябко] смачно так, як сплять всі добрі люди, Що щиро стережуть добро своїх панів… Як ось — трус, галас, крик!.. весь двір загомонів (Г.-Арт., Байки.., 1958, 50); // Страх, переляк. Братик Михайло коханий! Як тебе рятувати? — І сльози палючі капали на його від жаху та від трусу (Вовчок, І, 1955, 341).

◊ Нагна́ти тру́су — вселити страх комусь; налякати. Такого трусу нагнали йому (Сл. Гр.); Підши́тий тру́сом див. підши́тий.

3. Ретельний огляд офіційними особами кого-, чого-небудь для виявлення прихованого, недозволеного або вкраденого; обшук. — Може, Гаммерштейн схоче робити трус по всіх домах, шукати зброї та схованих повстанців (Фр., VI, 1951, 165); Юнак вимагав від провідників, щоб вони зараз же зробили трус у поїзді і знайшли його чемодан (Трубл., II, 1950, 134).

ТРУС², а, ч., розм., рідко. Те саме, що боягу́з; страхополох. Враги Троянські почивали, Од трусів вилазки не ждали (Котл., І, 1952, 220).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 299 - 300.