ТРУДИ́ТИСЯ, труджу́ся, тру́дишся, недок.

1. Наполегливо, старанно працювати (про людину). Ми трудились, кожен на своїй ділянці, допомагаючи своєю працею героїчній боротьбі нашого народу (Тич., III, 1957, 293); У сільській бібліотеці позбирались читачі, Повернувшися із поля, де трудились до зорі (Шпорта, Твої літа, 1950, 54); * Образно. Трудилися [вітряки] з ранку до пізньої ночі, викидаючи з своїх камінних душ теплі струмочки запашної муки (Стельмах, І, 1962, 145).

2. коло (біля) чого, над чим. Докладати багато зусиль, щоб зробити, створити, розв’язати що-небудь. Легким способом прийти до маєтку, покористуватися чужим, загарбати те, коло чого сам не трудився, — оце був його ідеал (Фр., VII, 1951, 125); Прийшов (знизився!) [Нестор] зародитись в одній математичній задачі, котрої не міг розв’язати, хоч і як трудився над нею (Коб., III, 1956, 81); // у сполуч. зі сл. руки. Старанно, дбайливо виконувати якусь роботу. [Фаон:] Та все ж над ним [подарунком] трудились любі руки (Л. Укр., III, 1952, 726); Все життя їхні чорні руки трудилися біля золотого зерна (Стельмах, II, 1962, 15).

3. розм. Завдавати собі клопоту чим-небудь; турбуватися. Він [дядько] може завезти в Криницю. Ми щиро дякуємо: не варто трудитись, підемо пішки…Коцюб.,. II, 1955, 235); Первоцвіт.. рушив було до людей, щоб покликати на майданчик, але Горецький зупинив його: — Де трудіться, добродію, то прийшли міські гаволови… (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 293.