ТРОЯ́Н, а́, ч., заст.

1. Троє (коней). На друге літо — обзавівся [Максим] трояном коней (Мирний, І, 1949, 238); Його примчав на мальованій таращанській бричці троян вороних коней (Стельмах, І, 1962, 319).

2. Вид танцю з притупуванням правою ногою. Пустилась трояна, приспівуючи (Барв., Опов.., 1902, 45).

Дава́ти (да́ти) трояна́ — танцюючи, притупувати правою ногою.

3. Рід гри. Хто у лозу, Хто в трояна,.. Хто в хрещик з дівоньками грає (Укр. поети-романтики.., 1968, 289).

4. Батько трьох близнят.

5. Конюшина лучна.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 288.