ТРО́ХА, присл., діал. Трохи. Вона обернулася і, взявши за плече Петруся, що тулився до неї, посунула, його трохи наперед себе (Фр., IV, 1950, 39); Волоські Стебни [село] були троха ніби світліші — бо вони до сонця більше (Хотк., II, 1966, 108); На підмогу до нас Ви забились, панове, неблизько. Бійка буде лиха; Відпочиньте ж троха (Граб., І, 1959, 297); Кажуть, що колись-то колись, за царя Гороха, як людей було троха,.. блукав наш предкопращур [предок] козак Савлук по горах (Вовчок, VI, 1956, 219).

ТРОХА́: Троха́ лиш (лише́нь); Трохи́ чи…: а) навряд. У О́главі… Чи по знаку Кому цей О́глав білохатий? Троха лиш! Треба розказати (Шевч., II, 1963, 187); б) ледве, ледь. За його порядками, троха чи не процвиндрили б швидко і усії худоби (Кв.-Осн., II, 1956, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 285.