ТРИВО́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, недок.

1. Відчувати тривогу, побоювання; турбуватися, хвилюватися. Щодня, щогодини розбійнича зграя в Чорному лісі прибільшалась, і щодня, щогодини багаті та вельможні люди гірш та гірш лякалися й тривожилися (Вовчок, І, 1955, 361); Стара Щербатиха, тривожачися, що довго нема дочки з річки, пішла шукати (Хотк., І, 1966, 101); Командир сходить з корабля, я лишаюсь.. Аби не тривожилась моя дружина, він провідав її (Логв., Давні рани, 1961, 18); // за кого — що, ким,чим. Турбуватися про кого-, що-небудь, побоюватися. Зроби щось, серденько, щоб тобі було легше, а я щоб не тривожився тут тобою (Коцюб., III, 1956, 188); — А ти знаєш, сину, що стільки всього мого щастя, що ти і твоя доля. Я несказанно тривожусь за тебе (Коб., III, 1956, 32); Турбуюсь я не за домівку, тривожусь я не за куток (ще буде й сонця і квіток!) (Тич., II, 1957, 109); — А ходу мені не дають через дружину — Та, правду кажучи, я й не тривожуся цим (Збан., Малин. дзвін, 1958, 19).

Душа́ (се́рце) триво́житься в кого, чия (чий) — хтось перебуває в стані неспокою, хвилювання, бентежних почуттів. Брюховецький сам не знав, чого злякавсь; так уже грішна душа його тривожилась (П. Куліш, Вибр., 1969, 185); Землероби сиділи в бригадній хаті, курили, перемовлялися, як завтра виїхати в поле — в ці дні завжди чомусь душа тривожилася (Горд., Дівчина.., 1954, 128); Легко йдеться молодим намлілим у роботі ногам по весняній землі. А серце все до чогось прислухається, тривожиться і чекає чогось (Стельмах, І, 1962, 400).

2. тільки 3 ос. Виявляти неспокій безладним перелітанням, криками тощо; полохатися (про птахів). В низині, за городами, по-осінньому тривожились перелітні птахи (Стельмах, II, 1962, 27); І от дістав паперу я і все у двір приніс:.. і молоток, і ножиці, і ножик, і цвяхи. Заздалегідь тривожаться на дереві птахи (Забіла, У.. світ, 1960, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 254.