ТРЕПЕТА́ТИ, печу́, пе́чеш, недок. Те саме, що тремті́ти. Під його рукою трепетала юна істота, розчулена аж до сліз (Ю. Янов., II, 1954, 144); Земля тряслася, трепетала Од реву львичища твого (Шевч., II, 1953, 325); Під місяцем.. рухалися сизі хмари, темно хвилювалося жито, а тіні дерев трепетали, немов чиїсь заворожені душі (Стельмах, І, 1962, 539); Вгорі над ними трепетало шерхле листя (Рибак, Помилка.., 1940, 97); Надворі Співає травень; зайчик на стіні Трепече сонячно (Рильський, II, 1956, 20); Ой, яким же мені бути: з холодочком — м’яти-рути? Чи суворим як той став, — щоб аж ворог трепетав? (Тич., II, 1957, 7); * Образно. Весь берег трепетав турецький Од запорозьких корогов (Рильський, III, 1961, 144).

◊ Се́рце трепе́че (трепета́ло) в кого, чиє — те саме, що Се́рце (душа́) тремти́ть (тремті́ло, тремті́ла) (див. тремті́ти). А як коли, то було звеселіємо не знать чого. Веселенько нам [дівчатам], — аж серце трепече! (Вовчок, І, 1955, 103); А навколо неї в іскристій тиші лагідно кружляли дівочі надії, забивалися в серце, і воно трепетало, мов рибка на вудці (Стельмах, І, 1962, 554).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 247.