ТРА́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех. Однокр. до тра́хкати. Он хмара згущається чорна, Край неба ввесь скоро обгорне… От блискавка блисне і грім як не трахне! (Фр., XIII, 1954, 320); [Павло:] Схочу, візьму в жменю піску, сплету нагая, трахну тричі, і кінь, як змій, зараз отут затупотить?.. (Кроп., II, 1958, 384); Він присунув до себе верхній папірець, ледве глянув на нього, і в ту ж мить губи його стали тонкими й блідими. Йому захотілося щосили трахнути кулаком по столу (Шовк., Інженери, 1956, 29); — Молодець! — трахнув у долоні Левко Обозний. — Штрафну йому за добре слово (Кучер, Трудна любов, 1960, 170); // безос. Ніби гарапник навісний і дошкульний, трахнуло у двері, у ворота (Кучер, Пов. і опов., 1949, 7).
◊ Тра́хнути ли́хом об зе́млю — те саме, що Уда́рити (ки́нути і т. ін.) ли́хом об зе́млю (див. ли́хо1). — Що буде, те й буде. Трахну лихом об землю і край! (Кучер, Прощай.., 1957, 321).
2. перех. і без додатка. Влучити, попасти, убити з вогнепальної зброї. На тому місці, де було очко ворона, він знайшов малесеньку дірочку, з якої сочилася.. кров, і, зрозумівши, що поцілив у око, дурнувато усміхнувся: «Оце трахнув!..» (Тют., Вир, 1964, 139).
3. перех. Сильно вдарити кого-небудь, дати комусь стусана. — Цей сиволапий солдафон трахнув вас так, що якби не нагодився тут я, то після ще одного удару довелося б везти вас просто до моргу (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 88); — Ач, в’ється, як вуж. — За багатиря руку держить! — Аякже: кавуни їсти, то треба чимсь оддячувати. — Та трахни його, Артеме, щоб знав, як! (Головко, II, 1957, 247).
4. перех. і неперех. Уживається експресивно на позначення якоїсь сильно вираженої дії. — Виявляється.., що ті [чеські] заводи розбомбили зовсім не німці, а пани американці, — нарешті почав Хома про те, що гризло його всю дорогу. — Налетіли буцімто в останню годину і трахнули! (Гончар, III, 1959, 428).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 240.