ТОЧИ́ЛО, а, с. Камінний або наждачний круг, а також наждачний верстат, за допомогою яких гострять різальні й колючі інструменти. Під кузнею в невеличкім піддашку обік точила стоїть пара возових коліс, які принесено до ковання [кування] (Фр., IV, 1950, 188); Проти кузні — добре утоптаний майданчик. На нім — кілька возів, перевернутих вверх колесами, точило, діжка з водою, конов’язь (Кол., Терен.., 1959, 18); Корисно продемонструвати учням характер іскроутворення при обточуванні на точилі сталей різних марок (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 38); * У порівн. На зоряне небо виплив місяць і станув [став] срібним точилом (Коб., III, 1956, 460).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 213.