ТОТЕ́М, а, ч. У первісних релігіях — тварина (рідше рослина, явище природи й т. ін.), що вважалася родоначальником і охоронцем роду або племені й була культовим об’єктом. Час сарматських знаків, які дійшли до нас, був часом, коли тотем-тварина відступає на задній план, а на перше місце висовуються предмети кочового ладу (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 40); Суть тотемізму полягає в уявленні, нібито кожна родова група людей мала свого предка — тварину або рос-лину.. Така тварина або рослина була тотемом для роду і об’єктом культового поклоніння всіх його членів (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 212.