ТОРО́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.

1. перех. і неперех. Однокр. до торо́хкати, торо́хати. Торохнув постріл, і темна хвиля небуття поглинула Христю (Грим., Незакінч. роман, 1962, 326); Найцікавіший спосіб полювати дрохву — це підкрастись до табуна на постріл і торохнуть (Вишня, II, 1956, 225); // Із силою вдарити чимось кого-небудь, влучити в когось — щось. Зажмурив повіки Змій, а Іван як торохне його палицею, мало з ніг не збив (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 68).

2. неперех. Голосно відповісти, заспівати тощо (звичайно про гурт людей). — Здоров, батьку! — торохнула йому [сотникові] громада (Кв.-Осн., II, 1956, 162); Наш Омелько ненароком торохнув серед притихлих на світанні вулиць на ввесь свій дужий голос [пісню] (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 583).

3. перех. Пострілом, громом і т. ін. убити. [Сотник:] Чи правду кажеш, пане хвилозофе [філософе]? [Хома:] Та щоб мене тут перед вами небесний грім торохнув..! (Кроп., V, 1959, 230); Зайчишки [зайчики].. попадаються. І густенько… Лисичку іноді торохнеш… (Вишня, II, 1956, 147).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 207.