ТОРО́ХКАЛО, а, с., розм.

1. Дерев’яний пристрій, що, обертаючись, утворює різкі переривчасті звуки. Торохкало, або калатало, — це інструмент, яким колись користувалися нічні сторожі. Його використовували як ударний інструмент в ансамблях, коли не було бубніста [бубняра] або барабанщика (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 22); Гирич запропонував, за його власним винаходом, імітувати торохкалом у порожній бочці кулемет (Панч, І, 1956, 455).

2. також ч. і ж., перен. Той (та), хто багато, безперестанку говорить; балакун, базіка. Та ще прислали з міста завідуючу клубом — оту всезнайку, оте торохкало — Вальку Цокоту (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 598).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 207.