ТОПО́ЛЯ, і, ж. Дерево родини вербових із високим прямим стовбуром, глянсуватими листками різної форми та одностатевими квітками у вигляді повислих сережок. Вітер в гаї нагинає Лозу і тополю, Лама дуба, котить полем Перекотиполе (Шевч., І, 1963, 145); Сонце сідало за горами, за високими тополями, що стояли на горі (Н.-Лев., III, 1956, 337); Зашуміла вітами стара тополя (Шиян, Вибр., 1947, 138); * У порівн. Дівчина стояла нерухомо, мов тополя, похилена осіннім вітром (Гончар, III, 1959, 184); // у знач. збірн. На супіщаних грунтах, каштанових і південних чорноземах для садів і виноградників можна рекомендувати узлісні смуги з тополі (Колг. Укр., 9, 1961, 37).

∆ Піраміда́льна (італі́йська) топо́ля — вид стрункої високої тополі, крона якої має форму піраміди. Сонце сідало, і останнє його проміння ледь на мить затрималося ще на самісіньких верхів’ях пірамідальних тополь, що оточували наше футбольне поле (Смолич, II, 1958, 131); Вулиці і сквери нашого міста прикрашають чарівні алеї українських пірамідальних тополь (Веч. Київ, 31.I 1961, 1); Чо́рна топо́ля — те саме, що осокі́р; Топо́ля Максимо́вича — швидкоросла порода тополі, що в 70-80 років дає до 800 кубометрів деревини з гектара.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 197.