ТОПО́ЛЬНИК, а, ч., збірн. Зарості тополь. Ой, гуділи вітри на паромі, І топольник розлукою пах… (Нех., Під.. зорею, 1950, 18); В долинах річок і ручаїв ростуть кущі лози, вільшини та топольника (Багмут, Опов., 1959, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 198.