ТОКОТА́ТИ, ко́че і ТОКОТІ́ТИ, ти́ть, недок., діал. Розмірено й часто стукати. Одного разу він молотив. Ціпи влад токотіли по току: так-так —така! так-так-така! (Гр., II, 1963, 424); Ніч пройшла. Токочуть ятелі, і світання весело віщують солов’ї в прозірчастій імлі (Забіла, У.. світ, 1960, 177); // Битися, калата-тися (про серце). [Олеся:] Вся немов отерпла і тільки чую, щось стука, спершу тихо, далі все дужче; прислухалась, аж то моє серце токотить (Кроп., II, 1958, 341); Душа мліє, серце труситься, токотить, буцім що до тебе промовляє (Стор., І, 1957, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 178.