ТОДІ́, присл.

1. В той час, колись у минулому чи в майбутньому; не тепер. Його батько чумакував, і бере було його з собою малого, то ще тоді він закохався у дорогах (Вовчок, І, 1955, 181); Вже хоч там як, а на той рік і я піду на поле. Вже ж тоді я буду більша (Л. Укр., III, 1952, 643); Як тоді шуміли верби над рікою, як світили зорі, як сніги цвіли… Од твого волосся віяло весною. В ніч ту над рікою ми одні були (Сос., II, 1958, 101); — Настане час, — думав уголос Альоша, — і ми приходитимем один до одного не як вороги, а як друзі, як брати. Побачимо зблизька тоді Олімп, і древні Афіни, і знесений в небо Акрополь, і дивною буде оця ворожнеча… (Гончар, II, 1959, 71).

2. Одразу після якої-небудь дії або одночасно з нею. Єремія з усієї сили вдарив острогами коня під боки.. Кривоніс почав одставати. Тоді він кинув списом навздогінці за Єремією (Н.-Лев., VII, 1966, 180); Я гашу електрику на монтажному столі, і тоді ми обоє помічаємо, що надворі вечір чи ніч (Ю. Янов., II, 1958, 26); // У названий період, час. Особливо похмурий та незадоволений ходив Григір у жнива. Бозна-коли він тоді їв і коли спав (Тют., Вир, 1964, 34); — Чмихавки?.. Чи не ці чмихавки тоді вам шлях торували? Безводдя та спека, аж слина в роті звапнювалась! Коней кинули, шинелі кинули, а мінометів не кидали. Ішли та йшли, аж гори дриготіли від наших залпів!.. Де ви тоді були, я вас питаю? (Гончар, III, 1959, 405); // у сполуч. зі сл. саме. У той самий момент. — Що се таке? — спитала, вона, бо тоді саме щось стукнуло й грюкнуло десь (Вовчок, І, 1955, 362); Олександра говорила з завзяттям, наче сварилася. Саме тоді вийшов з канцелярії десятник (Коцюб., І, 1955, 37).

3. У такому разі, за таких обставин, умов. Коли чоловік пише для себе, виливає своє горе й радощі, то йому легше стає. Чому ж тоді не писати? (Коцюб., III, 1956, 276); Зійшлись бійці… А там летить Марина, вже видно на дорозі пил… «Не може буть, щоб він загинув, кого ж мені тоді любить?» (Сос., І, 1957, 365); Бійці повернулися і доповіли, що дорогу знайдено. — Тоді несіть мене, несіть на той гомін (Тют., Вир, 1964, 322); — Та й не знаю, чи зможу до ладу розповісти? — Тоді ми пособимо, — пообіцяв Дзвонар (Стельмах, І, 1962, 58).

4. Уживається в головному реченні у знач. співвідносного слова до сполучників коли, як, якби або без сполучника в підрядному умови. Тоді сироті неділя, як сорочка біла (Номис, 1864, № 700); Якби мої думи німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Л. Укр., І, 1951, 198); Коли шумує в серці кров І прагне радісної муки, — Який широкий світ тоді — Ніяким не окинуть оком (Рильський, II, 1960, 284); Мати тоді сита, коли діти не голодні (Горд., II, 1959, 19); — Гляди, Маковею, вдруге розгубишся: тоді амінь тобі! (Гончар, III, 1959, 59).

◊ Тоді́, як (коли́) на доло́ні воло́сся ви́росте див. воло́сся.

5. Уживається, як частина складеного підрядного сполучника тоді як у часових підрядних реченнях, що мають відтінок допустовості або протиставлення; тим часом як. Молодиця сумна-зажурена, життя, видно, глибоко чіпало її серце,.. тоді як дід сховав своє серце від злих і добрих ураз життя під суворою запоною старості (Мирний, І, 1954, 166); Тоді як у дрібних оповіданнях ми найчастіше бачимо селян, робітників, ремісників,.. в повістях своїх Франко займається вже тими, на кого працюють ті люди (Коцюб., III, 1956, 39); Фантастичний, казковий елемент майже зовсім відсутній у думах, тоді як у російських билинах, сербських та болгарських піснях йому відведено чимале місце. Це, безперечно, пояснюється часом і умовами творіння (Рильський, IX, 1962, 231).

6. Те саме, що по́тім 2. На восьмий тиждень я устав з ліжка. Тоді вже почав жваво у силу вбиратись (Вовчок, VI, 1956, 248); Минеться літечко, тоді по божій волі Ми [коріння] заснемо до другої весни, А ви пожовкнете, лежатимете долі, Дурненькі Шелестуни (Гл., Вибр., 1951, 85); Політрук запалив цигарку. — А вам хіба ніколи не хочеться отак… виревтисьі — сказала вона, трохи заспокоївшись. — Мені хочеться… Ходити, — просто відповів політрук. — А тоді? — Тоді? В піхоту… (Гончар, III, 1959, 178).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 171.