ТОВКМА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., розм.

1. перех. Докладаючи зусиль, заштовхувати, занурювати кого-, що-небудь у щось. Ставши край рову і весело орудуючи рогачиком, він став товкмачити овечат, щоб аж пірнали у той підігрітий каламутний розчин (Гончар, Тронка, 1963, 327); Він підсолював корми, разів чотири на день товкмачив Айстрину морду у відро з водою (Добр., Тече річка.., 1961, 64).

2. перех. Бити кого-небудь. Вже вдесяте товкмачив [Халявський] себе то по голові, то по грудях кулаччям і тільки що надумав було головою об стіну товктись… аж… рип!.. і увійшла у хату бабуся (Кв.-Осн., II, 1956, 209); — Гамселити [панів], — підказав Покиван. — Товкмачити, — підказали з юрби. — Дубасити! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 368).

3. перех. і неперех. Уперто намагатися роз’яснити що-небудь, настирливо примушувати зрозуміти щось. — Невже мені треба вам товкмачити таку просту психологічну річ, що коли людина клопочеться про ту особу, яку кохає, вона не думає за себе..? (Л. Янов., І, 1959, 443); // Пояснювати щось, повторюючи те саме. Шеф викликав нас [футболістів] до контори й нудно товкмачив, яка нам, мовляв, випала честь і як ми повинні пишатися (Ю. Янов., II, 1954, 24).

Товкма́чити го́лову кому чим — часто повторюючи, примушувати когось засвоїти, запам’ятати що-небудь.

4. рідко. Те саме, що тлума́чити. Критик часто-густо ламає голову, відшукуючи ключ до темного місця, двозначного виразу, цілком суб’єктивно товкмачачи його (Еллан, II, 1958, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 164.