ТИШИНА́, и́, ж., рідко. Те саме, що ти́ша. Це було рано. Всюди панувала ще поранкова тишина (Коб., III, 1956, 25); Стихає шепіт. Урочисто на парти падає тишина (Гонч., Вибр., 1959, 67); Сині гори, далина. І на морі тишина (Сос., II, 1958, 33); На березі — життя: і гавкання, і крики. А в серці тишина незаймана живе (Рильський, 1, 1960, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 135.