ТИШ, і, ж., поет. Те саме, що ти́ша. На бриючім бувало пролетиш, — прочешеш раз, прочешеш знов удруге, сипнеш свинцю: стає і гладь і тиш… (Гонч., Вибр., 1959, 155); Умирає зажурене літо. Так прозоро… покора і тиш… (Сос., І, 1957, 226); Про що ті спогади?.. Про друзів лагідну розмову, про тиш дніпровську вечорову (Мал., II, 1948, 111); Степів ранкова тиш, і міста пізній гомін.. Все будить у душі непереможний спомин (Перв., І, 1958, 473).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 135.