ТИХОСЯ́ЙНИЙ, а, е, поет. Який сяє тихим, рівним, спокійним світлом. Снились їй ночі в серпанках сріблястих, Зір тихосяйні лампади (Олесь, Вибр., 1958, 222); // З таким світлом. Блакитна тихосяйна ніч стояла в своїй довершеній красі над лісовим хліборобським краєм (Стельмах, І, 1962, 473).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 133.