ТИХОМИ́РИТИ, рю, риш, недок., перех., розм. Заспокоювати, угамовувати кого-, що-небудь. Андрієві страх прикро було слухати сю сварку. Він почав тихомирити діда (Фр., І, 1955, 290); Чіпці хоч і гірка була материна догана, та недавня радість тихомирила його серце (Мирний, II, 1954, 2 41); Підоймили [підняли] діти Івасика, пообтирали кров, повитягали хрущі з кучерів, стали його тихомирити (Ков., Світ.., 1960, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 132.