ТИ́СЯЦЬКИЙ, кого, ч., іст.

1. У Стародавній Русі — начальник тисячі військового ополчення. Старші дружинники [в Київській Русі] посилювали свій вплив на великокнязівську владу.. Великий князь призначав їх тисяцькими-воєводами й посадниками-намісниками в окремі міста й землі (Іст. УРСР, І, 1953, 69); // Помічник посадника в Новгородській феодальній республіці. На допомогу посадникові вибирали тисяцького, на якого покладалось командування новгородським військом і суд у торгових справах (Іст. СРСР, І, 1956, 66).

2. Виборча службова особа в селян; сільський старшина (до реформи 1861 року); // Старший над соцькими (у Запорізькій Січі). З Запорожжя понаходило-таки чимало братчиків-січовиків. Давали вони військову пораду, збивали народ докупи і наставляли сотників і тисяцьких (Стор., І, 1957, 364).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 125.