ТИРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., діал. Стирчати. [Лучицька:] Шкода, що на веранді виноград і кручені паничі пожовкли… [Палажка:] Не диво, бо вже осінь, годі їм і крутитися: он як ще морозом приб’є, то тільки бадилля тирчатиме (Стар., Вибр., 1959, 426); В хаті було душно. Штукаренко мовчки підійшов до вікна і витягнув подушку, що тирчала в рамі замість вибитої шибки (Голов., Тополя.., 1965, 290).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 122.