ТИРЛУВА́ТИСЯ, у́ється, недок. Збиватися докупи для відпочинку, водопою тощо (про худобу, звірів і т. ін.). Весною, коли спадає вода, забродить туди [на острів] пастися худоба, тирлується там (Тют., Вир, 1964, 47); З віку в вік там тирлувались вівці, Гніздились по будяках джмелі (Вирган, Квіт. береги, 1950, 7); // перен., розм. Стояти, збившись докупи, у тісну групу (про людей). Селяни.. тупають босими широкими підошвами, бредуть ватагою, тирлуються і бубонять хто й зна що (Мик., II, 1957, 13); Звідки оці кучугуристі пустирі перед нами, де ото ярмаркові своїми возами тирлуються? (Гончар, Таврія, 1952, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 121.