ТИРЛИ́Ч, ТЕРЛИ́Ч, у́, ч. (Gentiana L.). Одно— й багаторічна трав’яниста чи напівкущова рослина з яскраво-синіми або жовтими квітками, яка росте переважно на високогірних луках. Багатая доля, — Веселая воля, Одна стежечку топтала, Друга тирлич розсипала, Куди вона йшла (Гл., Вибр., 1957, 162); Бабуся достала з-за пазухи зілля: любистку, материнки, чорнобривцю, цвіту папороті, терличу (Кв.-Осн., II, 1956, 198); Вона знайомила його з деревами, з кущами, як зі своїми меншими братами. — Тирлич хрещатий. Заяча крівця, — красиво? (Мушк., День.., 1967, 24); Коли була вже мова про лікувальне зілля, то треба було і терлич згадати (Вільде, Троянди.., 1961, 266).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 121.