ТИРАНІ́Я, ї, ж.

1. У Стародавній Греції та в Римі, а також у містах-республіках Італії XIII-XVI ст. — одноособове правління тирана. Приводом для приведення херсонесців до присяги була невдала спроба вчинити державний переворот — повалити демократичний лад і встановити тиранію (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 300).

2. Правління, влада, що грунтується на свавіллі та насильстві. Він [Гарібальді] висадився 11 травня 1860 р. на крайньому західному пункті Сіцілії і був зустрінутий народними масами як визволитель від тиранії Бурбонів (Нова іст., 1956, 198); Конфлікт між нікчемним, завжди п’яним поручиком Кампіньйоні і сміливим, благородним поетом-революціонером [Т. Шевченком] характерний для похмурої епохи Миколи І з її бездушною тиранією (Веч. Київ, 7.II 1964, 4).

3. перен. Деспотизм, жорстокість стосовно кого-небудь. [Лена:] Яке їй діло, на яку п’єсу я йду дивитись? Се тиранія! Я сього не терплю! (Л. Укр., III, 1952, 721); Чоловік Кошицької, покірний, як віл, і безсловесний, як риба, своєрідно виявляв протест проти жінчиної захланної тиранії (Кол., Терен.., 1959, 25); // Деспотична влада кого-небудь над кимось. Суліман іноді нагадував Славі.. собаку сенбернара, який спокійно, ба, навіть поблажливо зносить тиранію дітей, коли ті тягають його за вуха чи їздять на ньому верхи (Вільде, Сестри.., 1958, 400).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 120.