ТИ́ЛЬНИЙ, а, е. Задній, зворотний, протилежний передньому, лицьовому. Матвій Матвійович сидів на балконі з тильної сторони будинку, нічого не чув і не бачив (Вол., Місячне срібло, 1961, 48); Визирнув я з віконця, що у тильній стіні: місячно, ясно надворі, видно все, як удень (Мур., Бук. повість, 1959, 171); // Обернений назовні, зовнішній. Голова [засідання] підвівся, оглянув уважно присутніх у залі засідань, зняв окуляри і, протираючи тильною стороною долоні чоло, оголосив перерву (Рибак, Час.., 1960, 732).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 112.