ТЕЧІЯ́, ї, ж.
1. Рух води в річці від верхів’я до гирла; плин. І шумлять, і дзвенять їх пісні над невпинною течією Дніпра-Славути, як голос правди, і слави… (Рильський, III, 1956, 26); Річка була тут вузенька, течія бистра, човен несло швидко (Грим., Син.., 1950, 93); // Напрям потоку води в річці від верхів’я до гирла. Мацаючи руками перед собою, подався Герман вниз яром, за течією невеличкого потічка (Фр., VIII, 1952, 369); Повернувши праворуч, пішли проти течії річкової, надіючись, що якась автомашина наздожене нас і підвезе до греблі (Томч., Готель.., 1960, 11); По течії завжди можна визначити, в яку сторону знижується місцевість. Чим крутіший схил, тим бистріша течія (Фіз. геогр., 5, 1956, 41).
◊ Пливти́ (плисти́, попливти́, іти́, піти́ і т. ін.) за течіє́ю — пасивно підкорятися обставинам, не вміючи обрати свого шляху в житті. Сидір Сидорович тим часом уже втягнувся [у крадіжку], зав’язав сумнівні знайомства, заплутався, пустився зовсім берега і поплив за течією (Коз., Листи.., 1967, 261); Пливти́ (плисти́, попливти́, іти́, піти́ і т. ін.) проти течії́ — діяти самостійно, всупереч усталеним поглядам, зразкам і традиціям. [Вакуленко:] Тоді скажіть, Надіє Іванівно, чого він так проти течії іде. Чого? (Корн., II, 1955, 202).
2. чого, перен. Плавне, безперервне звучання (про звуки, слова, мову). Кожний тішився не тією правдою, про яку говорили уста його, а тільки гласом своїх власних речей, легкою течією своєї мови (Сам., II, 1958, 226); // Розвиток у певній послідовності (думок, образів і т. ін.). Поправляти давно написану і скінчену річ дуже трудно, бо вже ніяк не можна погодити тодішньої течії думки з теперішньою (Л. Укр., V, 1956, 101); Думки зупинилися, течія образів у фантазії зупинилася, воля лежала зомліла (Фр., VII, 1951, 271).
3. у сполуч. зі сл. час, рідко. Перебіг, плин часу. Розмова затягнулася далеко за північ, але Тур не помітив течії часу, який наче втратив зараз астрономічний вимір (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 706).
4. Маса води, що рухається в річці, струмкові тощо. Як плітка, він перекинувся лицем угору.. Течія несла його тихо за собою (Мирний, І, 1954, 248); Сіро-руда широка течія виповняла балку, текла прудко і простяглась аж геть-геть у степ (Гр., І, 1963, 425); З ревом летить течія і котить каміння коритом (Зеров, Вибр., 1966, 131); // Маса води в морях і океанах, що рухається в певному напрямку. У літній час на Охотське море впливає холодна океанічна течія, яка з півночі йде на схід від Камчатки і Курильських островів (Фіз. геогр., 7, 1957, 16); Тепер неважко дізнатися про спосіб життя тієї або іншої тварини, з’ясувати, в якій воді вона жила: теплій, прогрітій чи, може, віддавала перевагу холодним течіям (Наука.., 10, 1968, 35); // Рідина, що струмує, тече в певному напрямку. Антитіла з лімфатичних вузлів потрапляють у течію крові через цитоплазму — лімфоцитів (Фізіол. ж., VII, 1, 1961, 66).
Струми́нні те́чії див. струми́нний.
∆ Ве́рхня течія́ — частина річки, близька до початку, а також місцевість, що прилягає до неї; верхів’я. Вивчено райони, що прилягають до верхньої течії Західної Двіни та її притоків (Літ. газ., 14.IX 1950, 1); Ни́жня течія́ — частина річки, близька до гирла, а також місцевість, що прилягає до неї; пониззя. На нижній течії ріки Амудар’ї був розташований Хорезм (Іст. СРСР, І, 1956, 27); Стічна́ течія́ див. стічни́й.
◊ Підво́дна течія́ див. підво́дний.
5. перен. Велика кількість людей, тварин, що рухаються в певному напрямі суцільною масою. З туману ллється в ліс жива течія люду, як вода в долину (Коцюб., II, 1955, 70); З людською течією звернула [Галина Горленко] на бульвар (Крот., Сини.., 1948, 5).
6. розм. Невелика річка, струмок. Ввесь яр був закиданий гіллястими вербами, неначе гніздами, понад тихою течією, що плинула з криниці до Росі (Н.-Лев., II, 1956, 93); Втіхи дізнаєшся ти, в запашних простелившися травах Край течії журкотливої [дзюркотливої], у холодку садовому (Зеров, Вибр., 1966, 158); // заст. Струмінь. Він тоді ліг грудьми на греблю і перехиливсь у прірву, шукаючи, чи не намацає, де тече.. Холодна течія облила йому руку (Гр., І, 1963, 416); Козаки наступають на ворога, б’ються.. Кров ллється й тече течіями, слизить по траві (Н.-Лев., V, 1966, 170).
7. Маса повітря, що рухається в якомусь напрямку. Мерехтливе повітря м’яко струмувало, наче підлизуючи своїми рухливими течіями потойбічні висоти, бліндажі, далекі дерева (Гончар, III, 1959, 391); В експериментальній кімнаті протягом досліду не повинно бути течій, що приносять будь-які запахи (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 60).
∆ Електри́чна течія́, заст. — електричний струм. Легенька електрична течія від батарей нещедрих наших урядів телеграфічних ледве давала рух апаратам (Сам., II, 1958, 237).
8. перен. Напрям у певній галузі діяльності (політиці, мистецтві, літературі тощо). Він [І Інтернаціонал] невпинно боровся з усіма чужими пролетаріатові політичними течіями, особливо з прудонізмом і бакунізмом (Нова іст., 1957, 22); Дуже важливим у «Слові» є поєднання двох мовних течій — традиційної літературно-книжної і другої, що в інших творах мало виявилась, — народно-поетичної (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 34); Була в Малому театрі.. течія романтико-героїчна (Рильський, III, 1956, 332); Починаючи з дожовтневої пори, вів [М. Горький] непримиренну боротьбу проти реакційно-буржуазної критики і декадентських течій в літературі (Ком. Укр., 3, 1968, 84).
Життє́ва течія́; Течія́ життя́ — певний розвиток подій у житті окремої людини. Все неначе ждав [Герман] чогось незвичайного, дивного, що мало раптом і доразу змінити його життєву течію (Фр., VIII, 1952, 360); Своїм життям я невільно граю ролю в житті других людей, мені невідомих, так само як ті невідомі або маловідомі направляють течію мого життя, являються його елементом (Коцюб., І, 1955, 426); Нова́ течія́ — те, що пожвавлює, урізноманітнює, робить цікавішим що-небудь. Він так рад би внести нову течію в те лихе, монотонне життя (Фр., III, 1950, 93); В її кохання до Тимофія якось непомітно влилась нова течія. Чоловік став для неї не тільки батьком сина, а наче і її батьком (Стельмах, II, 1962, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 106.