ТЕ́СТІВ, тева, теве. Прикм. до тесть; належний тестеві. Колись п’яний узяв [Матюха] руку тестеву, розмахнув, по пиці себе бив нею і кричав: «Я сволоч [сволота]!» (Головко, II, 1957, 47); Тестева хата.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 102.