ТЕ́РКА, и, ж.

1. Сільськогосподарська машина для вилущування насіння з головок конюшини, льону тощо. Для повного виділення насіння пижину [вид бобової трави] треба пропускати через терки або повторно обмолочувати (Хлібороб Укр., 7, 1966, 10).

2. Мулярський інструмент — дощечка з ручкою для розгладжування штукатурки. Для затирання лицювального шару штукатурки використовують дерев’яні терки (Колг. енц., І, 1956, 109).

3. біол. Гострі, тверді зубчики на язику деяких видів молюсків, якими вони захоплюють і подрібнюють їжу. Рот виноградного слимака міститься під першою парою щупалець. У роті є язик, вкритий кількома рядами гострих, твердих зубчиків, які утворюють терку (Зоол., 1957, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 86.