ТЕПЛОТА́, и́, ж.

1. фіз. Форма руху матерії, що являє собою безладний (хаотичний) рух частинок (молекул, атомів, електронів і т. ін.), з яких складається тіло; вид енергії, утворюваний цим рухом. Теплота завжди переходить від більш нагрітих тіл до менш нагрітих (Фізика, II, 1957, 19).

∆ Теплота́ пла́влення — кількість тепла, необхідна для переходу тіла з твердого стану в рідкий при температурі плавлення.

2. Те саме, що тепло́ 2. Не дивлячись на літню теплоту,.. змерзла вона, тремтить уся (Мирний, III, 1954, 302); Дай [земле] теплоти, що розширює груди (Фр., X, 1954, 12); Ходи знайомий, рідний звук, і поцілунки губ гарячих, і теплота дівочих рук… (Сос., II, 1958, 436); Густа, медова теплота Високі налила жита (Рильський, III, 1961, 49).

3. перен. Доброта, сердечність; добре ставлення до кого-, чого-небудь. Хто знав його [Янку Купалу] — ніколи не забуде Очей його людської теплоти (Рильський, II, 1960, 307); З особливою теплотою згадую я завжди Ганну Петрівну Затиркевич — видатну актрису, що належить до славної плеяди корифеїв українського театру (Минуле укр. театру, 1953, 61); В словах Гармашихи сьогодні чомусь бракувало звичайної душевної теплоти (Головко, А. Гармаш, 1971, 450); — Спасибі за хліб, за сіль, — промовив він зі щирою, проникливою теплотою в голосі (Гончар, II, 1959, 160); Прийом проходив у взаємних виявах теплоти і пошани (Ле, В снопі.., 1960, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 81.