ТВЕРДЮ́ЧИЙ, а, е, розм. Дуже твердий (у 2, 3 знач.). Спробували наші руки й твердючої грабової породи. Хто вперше в житті заходиться коло неї з пилкою, напевне, думає: чи то часом не обернулася на камінь ця деревина? (Мур., Бук. повість, 1959, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 49.