ТАЇ́ТИСЯ, таю́ся, таї́шся, недок.

1. перев. з чим. Приховуючи що-небудь від когось, мовчати; тримати щось у таємниці. Бідний козак таївсь од усіх із своїм коханням (П. Куліш, Вибр., 1969, 99); Домна падала коло чоловіка, розпитувалась: — Що тобі, Семене? Чого сумуєш? Не таїся з лихом передо мною! (Коцюб., І, 1955, 112); [Ярчук (сердечно):] Знаєш що, Романе… Ми друзі. Ми не можемо таїтись один від одного (Мик., І, 1957, 399).

2. в кому — чому. Бути непомітним, не виявлятися зовні; існувати в прихованому вигляді. І ніхто й не підозрівав, що в нім дрімав і таїться такий адміністративний геній! (Фр., III, 1950, 81); Народе мій! В далекім листопаді, за Леніним шикуючись в полки… Відчув ти грізну, титанічну силу, Яка в тобі таїлась з давнини (Гірник, Сонце.., 1958, 5); Під думи народні настроював свою ліру Кобзар, тому й оживало в його піснях все, що таїлося в серці народу (Слово про Кобзаря, 1961, 43).

3. Ховатися де-небудь, намагаючись бути непомітним. Хоч прірва знову, хоча в чагарнику таїться вовкулака, опівночі ввійду туди (У. Кравч., Вибр., 1958, 291); Ніколи я не знав, що так люблю — До болю, до смертельного жалю — Понад Дніпром сріблисті верболози, ..Бур’ян в напівзасипанім рову, Де часом вальдшнеп, поетична птиця, Між листям жовтим від стрільця таїться (Рильський, II, 1960, 278); // Бути десь захованим, непомітним. У холодку, поміж горбами, таївся монастир святий (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 187).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 16.