ТАЄ́МНО. Присл. до тає́мний 1, 2, 4, 5. [Явдоха:] Краще таємно нам повінчатися та тоді вже й батькові сказати (Мирний, V, 1955, 193); Капітан розповів, що багато з його товаришів-офіцерів уже таємно носять при собі цивільний одяг на випадок оточення Будапешта (Гончар, III, 1959, 211); Там десь, глибоко, під сірим дзвоном коріння, щось вистигає таємно, витягаючи силу з серця землі (Коцюб., І, 1955, 421); За вікнами вітер таємно гіллям і снігами шумить (Сос., І, 1957, 114); — Мене погнали в Освенцім за те, що я таємно вчив дітей, коли гітлерівці спалили школу (Жур., До них іде… 1952, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 15.