ТАРАХКОТІ́ЛКА, и, ж., розм.

1. Поганенький візок. Їхала Хима з Єрусалима: тарахкотілка теркоче, а коник бігти не хоче (Номис, 1864, № 11439).

2. перен. Жінка, яка говорить швидко, багато й часто, звичайно про те, що не варте уваги. — Ох, кого ж це він задумав брати?.. Якусь дзигу, якусь крутілку [крутилку], голосну, як дзвін, крикуху, тарахкотілку. А я люблю спокій, щоб у хаті було тихо (Н.-Лев., VI, 1966, 319).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 39.