ТАРА́Х, виг. 1. Звуконаслідування, що означає сильний, розкотистий звук від удару, падіння, пострілу.

2 розм. Уживається як присудок за знач. тара́хнути. Нодибала качалку, за качалку — тарах по віконцю, випихає солому (Вас., II, 1959, 217); — Ми зразу ж тарах пляшкою у висячу лампу (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 306).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 39.